Создан для блаженства (под редакцией Льва Пирогова)

(на древнеукраинском языке)

Ніколи було так, що на Глобусі Українському текла ріка Дніпро,
у якій струменіла горілка, берега ж тієї ріки були сальні.

Спервоначалу вузькі були Дніпра берега, і часто виходив він з
берегів тих і затопляв землі козацькие. Тоді добрі козаки, не
щадячи пуза і печінки, випивали ту горілку, сального ж берега
підгризали, щоб розширити русло. Так і роз'їли вони них, і став
Дніпро широкий.

Але прилетіли на Глобус Український злі москалі. Позаздрили вони
щастю козацькому і підпалили Дніпро. І горів вона сім днів і сім
ночей, так що береги сальні розтопилися та обрушилися.

І з тієї пори проклятої струменіє в Дніпру не горілка, а сльози
козацькие.

Було, однак, Українцям свыше обетованiе: як проженуть вони злих
москалів так уб’ють усіх москаленышей так подмоскальщиков, так
знову заструменіє в Дніпру горілка, береги ж поростять щетинкою,
а з-під щетинки сало покажеться.

Гнали-гнали козаки москалів три тыщи років, так ще москаленышей
били смертним боєм триста років, так подмоскальщиков тридцять
років, і усіх прогнали так вбыли. Сіли вони в Дніпра і стали чекати,
коли протече Дніпро горилкою обетованною.

Але возсіл на джерела Дніпра злий хан Кучум, розставився, і заткнув
Жоппою своєї джерела горілки. А для міцності заткнув їхнім мертвим
трупом убиенного їм Гонгазде.

Сам же розв’язав матню та засцял весь Дніпро.

І тече ноне у Дніпру не горілка, а сеча Кучумовская, так ще кров
Гонгадзе безвиновна.